Кожен священик у своїй пастирській практиці часто стикається з тим, що до нього звертаються люди, які перебувають у так званому «цивільному шлюбі». Вони приходять хрестити дітей, просять освятити квартиру або автомобіль, бажають причаститися святих Христових таїн і навіть повінчатися. І багато хто ніяк не може зрозуміти, чому Церква негативно ставиться до того, що молоді люди, перш ніж створити сім'ю, просто живуть разом, щоб краще пізнати один одного, трохи притертися. Адже майже всі тепер так роблять.


      Потрібно називати речі своїми іменами. Те, що називається «громадянським шлюбом», шлюбом взагалі не є. Якщо люди вірять в Бога, то вони просять благословіння на спільне життя в таїнстві вінчання. Тоді шлюб стає не тільки цивільним, а й церковним. А беззаконне співжиття двох осіб різної статі називається блудом. Блуд - один із смертних гріхів, тобто таких гріхів, через які людина добровільно і свідомо позбавляє себе Царства Небесного. Гріх - це не те, що Церква просто забороняє. Гріх - це те, що протиприродньо, шкідливо, небезпечно і є джерелом нещастя. І Церква про це попереджає.

      Якщо молоді люди почали жити разом до весілля, то вони ніколи не зможуть пізнати справжню радість шлюбного торжества і ніколи не дізнаються, що таке «перша шлюбна ніч». У них все це вже пройшло абияк і по-злодійськи. На одному з форумів в інтернеті є такі роздуми молодої жінки: «Я ніяк не вийду заміж, затягнувся цивільний шлюб (співжиття, як каже чоловік мій); вже й доньці скоро 3 роки, а ми все ніяк не зберемося. З одного боку, нерозумно влаштовувати свято, проживши вже багато часу разом. А з іншого - я ж ніколи заміж не виходила і сподіваюся вийти один раз, повинне ж бути у мене весілля!» А час іде, і життя проходить.

      Мета християнського життя полягає в тому, щоб подолати гріх і через це наблизитися до Бога, а значить, дізнатися, що таке справжнє щастя. Але в це треба вірити. Набагато легше вірити рекламі гріха і безмежній вседозволеності. І мало хто при цьому розмірковує про наслідки. Цікаво, що згідно зі статистикою, 70% чоловіків, які живуть у цивільному шлюбі, вважають себе неодруженими. При цьому 90% жінок в цій ситуації вважають себе заміжніми. Чи можливі тут взаєморозуміння і довіра один одному?

      У кожної нормальної людини є природні потреби, наприклад в харчуванні. Реалізувати цю потребу можна двома способами: нормальним і ненормальним. Тобто можна їжу вкрасти, а можна придбати законним шляхом. Якщо у людини є елементарні моральні поняття, то вона, звичайно, не стане на злочинний шлях. Уявімо собі таку ситуацію. Ось прийшла голодна людина в магазин, щоб купити продукти, вибрала і йде до каси. Раптом каже:

     - Я хочу відкусити шматок ковбаси.

     - Зачекайте, - зауважують їй, - потерпіть трохи, адже ви - доросла людина. Оплатіть в касі покупку, отримаєте чек і їжте на здоров'я.

    - Ні, я хочу зараз, - твердить вона і, незважаючи на здивовані погляди оточуючих, починає їсти прямо в торговому залі. Тоді підходить до каси і раптом заявляє:

     - Мені ця ковбаса не подобається, я хочу взяти іншу.

     - Але ж ви від неї вже відкусили! - Кажуть їй. - Хто ж буде за вами доїдати?

     - Ну і що, - заявляє людина, - вона мені не сподобалася.

    Після довгих розглядів горе-покупець все-таки оплачує товар, отримує чек і хоче тепер уже на законних підставах вгамувати свій голод. Раптом хтось у нього запитує:

     - А ви в Бога вірите?

     - Так, - відповідає покупець.

     - Тоді помоліться перед їжею.

    - Ні. Це занадто серйозно. Я до цього ще не готовий. Ось поїм, остаточно визначуся з вибором їжі, тоді, можливо, і помолюся. А поки - занадто рано.

     - Але ж молитися потрібно перед їжею, - резонно зауважують йому. - А після їжі теж помоліться.

     Дивна ситуація, чи не так?

     Чому така поведінка людини здається нам ненормальною? Адже вона реалізовувала свою свободу: робила, що хотіла. Але насправді свобода - це не вседозволеність. Коли злочинець грабує або вбиває, він теж проявляє свою свободу, але за це суспільство карає його. Чому? Тому, що він неправильно користується своєю свободою. А це може принести шкоду і навіть виявиться злочином.

      Створення сім'ї - серйозна справа. Набагато серйозніша, ніж покупка ковбаси. Чому ж деякі люди чинять при цьому абсолютно безвідповідально і безглуздо?

     Кажуть так: «Жити разом хочу, а одружуватися поки рано. Немає можливостей, грошей, квартири, ще вчуся». Якщо людина живе за принципом "дуже хочу заміж", то можна далеко піти. Хочеться молодій людині машину, а купити її, навіть у кредит, немає можливості. Що робити? Вкрасти, забрати? Зрозуміло, що потрібно потерпіти, потрібно перебороти себе. У вмінні і навиках контролювати пориви своїх почуттів, у можливості зупинитися перед будь-якою спокусою і проявляэться справжня свобода. Олександр Васильович Суворов говорив: «Переможи себе - і будеш непереможний!»

      Жодна справа не може принести людині щастя, якщо вона грунтується на гріху. Не випадково більше 50% шлюбів офіційно розпадаються, причому ті, хто до законного шлюбу жив у «цивільному», розлучаються у два рази частіше! Це неодноразово перевірений факт. А скільки так званих «цивільних шлюбів» розпадається - такої статистики ніхто не веде.

     Життя наше переповнене різноманітними труднощами і випробуваннями. Різні спокуси чекають нас на кожному кроці. Якщо чоловік і жінка живуть в законному цивільному шлюбі, то їхня сім'я має певний захист від розпаду у вигляді деяких обов'язків один перед одним. Якщо шлюб освячений в Церкві, то цей захист стає ще надійнішим. Кожного разу, коли в такій родині виникає якийсь розлад, подружжя обов'язково згадає: «Адже ми вінчались». І це може утримати їх від непоправних помилок. Людям, які живуть в «цивільному шлюбі», немає на що спертися у важку хвилину. У момент випробування (наприклад, невиліковної хвороби співмешканця, появи на роботі нової симпатичною співробітниці та ін), диявол обов'язково буде вселяти думку про те, що вони нічим не пов'язані один з одним. І так може тривати все життя, поки на старості років людина не побачить, що час безповоротно пішов, а життя так і не влаштоване.

      Природним наслідком спільного життя є народження дітей. У «цивільному шлюбі» (та й не тільки) діти, як правило, є небажаними. Тому їх або застерігаються (як від якоїсь небезпеки), або їх вбивають, роблячи аборти. Але якщо в «цивільному шлюбі» діти все ж народжуються, то вони з дитинства живуть у брехні: тато і мама ніби є, але ніби і немає. Адже дитина, по суті, незаконнонароджена. І як таким дітям потім прищепити якісь моральні поняття і норми? З кого їм брати приклад? Як вони самі зможуть створити сім'ю? Про це молоді люди, які живуть блудно, на жаль, не замислюються. Не замислюються вони і про те, що самі себе позбавляють справжнього щастя.