Так сталося, що один з жителів тієї країни прихистив у себе нещасних, а натомість наказав пасти своє стадо овець. Король став пастухом, а королева і принцеса - дружиною і донькою пастуха. Вони не нарікали на долю, тільки іноді вечорами, сидячи біля вогню, згадували життя в палаці і плакали.

Король тієї країни, де вони опинилися, шукав наречену своєму синові. Кілька десятків пар гінців роз'їхалися в різні кінці королівства в пошуках найкрасивішої, найрозумнішої і самої благочестивої дівчини. Вони отримали від короля наказ не нехтувати донькою навіть самого останнього бідняка. Адже умити, одягнути і навчити манерам можна будь-яку, а дати людині розум або цнотливість набагато складніше, а то і зовсім неможливо. Тому гінці розмовляли з усіма дівчатами, придивлялися до них, просили пригостити їжею, яку ті приготували. Все, що бачили вони, записувалося в спеціальні книги, і потім наймудріші придворні вивчали записи в пошуках кращої нареченої принцу.

Побачили гінці і доньку бідного пастуха, який розпочав було забувати про свою королівську корону. Донька була прекрасна. Вона і в простому одязі була так граціозна, немов була одягнена в дороге плаття. Сонце зробило її смаглявою, але це тільки додавало їй миловидності. Що ж стосується розмови, то захопленню послів не було меж. Стільки розуму і такої ерудиції вони зустрічали і при дворі. Потрібно було доповісти про неї принцу. Той, почувши про красуню-простолюдинку, не чекав ні секунди, і незабаром його змилений кінь уже стояв біля порогу пастушої хатини. Принцу вистачило кількох хвилин, щоб серце його защеміло від глибокої любовної рани, зцілити яку могла лише та, чий погляд цю рану наніс.

І справа, здавалося, була вирішена, але дивно раптом повівся батько. Цей пастух, який у сні іноді все ще бачив себе королем, зажадав від принца знань якогось ремесла. «Ви повинні», - сказав він принцу, - «вміти робити щось руками. Неважливо, що». « Але я - принц. Я вмію розбирати справи держави, володію шпагою, приймаю послів і підписую договори», - з подивом відповідав молодий чоловік. «Так. Це правильно. Але я хочу, щоб ви знали ремесло теслі, або ювеліра, або кравця, або будь-яке інше. Якщо ні, дочка моя не стане вашою дружиною».

Бачить Бог, яких зусиль коштувало принцу не заколоти на місці цього нахабного пастуха. Але принц стримався. У той же день він вже ходив по базару, придивляючись до роботи ремісників. Ковалі, чеканники, кухарі, ловці птахів, шевці. Як їх багато, і яка важка їх праця. Навчатися будь-якого з ремесел доведеться довго, а кожен, хто знає муки любові, погодиться, що очікування - найгірша мука для закоханих.

Принц зупинив свій вибір на людині, яка робить циновки. Два дні він вчився, і до кінця другого дня три циновки були так-сяк сплетені руками королевича.

З виробом, зробленим своїми руками, стояв знову королевич перед обличчям батька своєї обраниці. Пастух тримав в руках і пильно розглядав працю майбутнього зятя.

- За скільки можна це продати? - Запитав він.

- За дві мідні монети кожну.

- Як довго ти їх плів?

- Два дні.

- Два дні, три циновки, шість монет, - вимовив батько і раптом сказав, - Бери в дружини мою дочку!

Принц навіть підстрибнув на радощах. Потім обійняв батька. Тоді підійшов до розчервонілий обраниці і, схилившись на коліно, поцілував їй руку. Але потім він повернувся до майбутнього тестя і сказав голосом не нареченого, а майбутнього короля: «Поясніть мені свою поведінку!»

«Бачиш, синку», - відповідав пастух, - «я ж теж був королем. Я водив військо в битву, і підписував закони, і вслухався в доповіді міністрів. Ніхто не міг подумати, що я буду закінчувати життя простим пастухом. А коли Бог змінив моє життя, найбільше я страждав від того, що не вмів нічого робити по господарству. Якби я вмів плести циновки, то шість монет за кожні два дні дуже допомогли б моїй сім'ї».

***

Ви розплакалися, панове? Якщо ні, то серце ваше жорстоке. Я змахую сльозу щоразу, коли переказую цю історію. А переказую я її не перший десяток разів.

Ми хочемо, щоб діти наші підписували важливі папери і їздили в дорогих машинах. Але життя може скластися по всякому. Раптом їм доведеться тримати в руках лопату, ходити пішки і вгамовувати спрагу простою водою? Тоді вони, знеможені і нездатні до простого життя, проклянуть нас. Ця думка була зрозуміла багатьом. Соломон, древній мудрець і творець законів, дозволяв дітям не годувати в старості того батька, який не навчив сина ремеслу. І апостол Павло багато послужив проповіді Євангелія тим, що нічого не брав у пастви, але потребам його служили його власні руки, які вміли робити намети.

Це була сербська казка, панове. І люди, які склали її, дещо розуміли в житті, хоча західний світ з презирством і називав їх свинопасами. Якщо в головах свинопасів живуть такі високі думки, то я, панове, готовий обіймати таких свинопасів, як братів, і спокійно проходити повз «зірок», про яких пишуть в журналах.