Наприклад, вчення святих отців про людську думку. Як, звідки вона виникає? Нам зазвичай представляється очевидним, що всяка наша думка - це продукт власного людського розуму. А ось Церква вчить інакше: великі православні подвижники, які аскетичним подвигом проникали в таємниці і закони духовного світу, стверджують, що думка у людини виникає трьома способами. Звичайно, вона може бути породжена у свідомості самої людини. Але думка може виникнути і по-іншому: вона може бути ззовні привнесена нам у свідомість. А от прийняти або не прийняти прихожу думку - це вже залежить повністю від нас. Святі отці вчать, що одні помисли, що прийшли до нас з таємничого для нас духовного світу, можуть виходити з Божественних сфер, від Бога, від святих, які печуться про наше спасіння, від нашого Ангела Хранителя, а інші можуть бути навіяні дияволом, древнім занепалим духом - руйнівником, повсталим на Бога який люто ненавидить людський рід.

Отже, ті, хто не знайомі зі святоотєчеським вченням про розрізненні духів, зазвичай сприймають будь-яку думку як свою власну. І не замислюються над тим, що думка завжди передує справі, посуває нас на вчинки. А помисли і наступні за ними вчинки можуть бути як правильними, добрими, творчими, так і трагічними - руйнівними. Ось чому нам, православним християнам, життєво необхідно знати вчення святих отців про розрізнення духів.

Як же розпізнати думку, що прийшла до нас з ангельського, Божественного, сповненого любові до людини світу, від думки, навіть уявній дуже доброю і захоплюючою, але навіяною ворогом? 

Якщо коротко підсумувати вчення святих отців і їхні поради щодо розрізнення помислів, то можна сказати, що помисли, які приходять від Бога, викликають у душі людини абсолютно ясні, певні почуття: надію на Промисел Божий, ненавмисну щиру смиренність, як почуття цілком протилежні гордині; покаяння і самоосуд, тобто усвідомлення всієї тієї неправди, яку ми принесли в світ, і разом з цим повну відсутність збентеження, зневіри і відчаю. 

Помисли ж, що приходять від демонів, навпаки, сіють у душу збентеження, самовозвишення, самовдоволення, і прагнення до гріха, а також властиві демонам якості - смуток, безнадію, розпач. Необхідно відзначити, що в справі розрізнення помислів не можна покладатися тільки на самого себе. Незамінним у важливих життєвих рішеннях буде рада з досвідченим духівником і, звичайно ж, саме уважне вивчення спадщини святих отців Православної Церкви.

«Як би не здавалося красиві і достовірні приходять помисли, - пише преподобний Амвросій Оптинський, - але якщо вони приводять у зніяковілість, то явна ознака, що вони з другого боку, і за євангельським словом називаються вовками в овечих шкурах. Правильні думки та міркування заспокоюють душу, а не обурюють».

А ось що говорять про те ж преподобні Варсонуфій Великий і Макарій Єгипетський:

«Знай, брате, що всякий помисел, якому не передує тиша смирення, як не від Бога відбувається, але явно від лівого боку. Господь наш приходить з тихістю; все ж вороже буває зі збентеженням і заколотом. Хоча (біси) і показуються наділеними як вівці, але будучи внутрішньо вовками хижими, виявляються за допомогою наведеного ними збентеження: бо сказано - від плоду їхнього пізнаєте їх».

Архімандрит Тихон (Шевкунов): «Хоча, за Апостола, сатана і перетворюється на Ангела Світлого, щоб звабити людину; але якби і представляв світлі бачення, то благої дії, як сказано, аж ніяк подати не може, що й служить явною його ознакою. Він не може дати ні любові до Бога і ближнього, ні лагідності, ні смирення, ні радості, ні миру, ні приборкання помислів, ні любові до світу, ні спокою духовного, ні жадання небесних дарів, не може приборкувати пристрасті і похоті, що властиво для благодаті, бо сказано: Плід духовний є любов, радість, мир та інше. Напротивагу того, він може показати людині гордість і зарозумілість, бо дуже здібний до цього».

Але Ангели Хранителі не тільки вселяють нам благі помисли до вічного спасіння, вони дійсно охороняють нас в життєвих обставинах. Недарма, наприклад, в молитвах про подорожуючих, Церква закликає нас просити у Господа особливого піклування про нас Ангела Хранителя. Та й правда, де, як не в подорожах, повних небезпек, необхідне нам особливе піклування Боже.

Тому, коли ми будемо в молитвах звертатися до нашого Ангела Хранителя: «Святый Ангеле, предстояй окаянной моей души и страстной моей жизни, не остави мене грешнаго, ниже отступи от мене за невоздержание мое», - будемо здійснювати ці молитви з особливою вдячністю до Бога і, поставленому Ним невидимому покровителю нашого життя і служителю нашого спасіння - Ангелу Хранителю, за дуже часто не відану нами його допомогу, турботу і любов.