Слово за слово - Мої статті - Каталог статей - Свято-Покровський храм села Велика Омеля

Буває й так. Приходить дружина з роботи і скаржиться чоловікові: її, наприклад, образила начальниця. А чоловік візьми і скажи: що ти говориш, замовкни, адже ти засуджуєш, це гріх!

Насправді в цей момент християнська наука навряд чи піде скривдженою жінці про запас. Абсолютно неважливо зараз, хто правий, а хто винен. Цією скаргою жінка висловлює гарячу потребу в утісі і захисті.

Тому доречніше буде надати першу допомогу співчуттям, беззастережною підтримкою: «Так як вона посміла образити тебе, мою улюблену?!" Деколи для подружжя дуже важливо відчути себе однією командою - і не обов'язково, щоб це була «команда абсолютних праведників". А якщо в описаному випадку дружина та скоїла на роботі якусь помилку - вона з цим пізніше і сама розбереться, і покається, якщо є в чому.

- Якщо розмови одного з подружжя здаються іншому недоречними чи неприємними - чи потрібно присікти таку розмову або вислухати до кінця заради миру в сім'ї?

- Від того, що ви змусите чоловіка або дружину замовкнути, ситуація тільки погіршиться. «Мене не чують, не розуміють, мене ігнорують...» Негатив буде накопичуватися і, зрештою, виллється в конфлікт. Звичайно, потрібно вчитися висловлювати свої думки і почуття правильно, щоб не дратувати іншого.

Коли ви говорите про свої почуття, дуже важливо добре розуміти самого себе; і про ту ситуацію, яка вам не подобається, говорити прямо, без натяків (тобто без вигадування помилкових причин свого роздратування).

Якщо дружина ревнує чоловіка до свекрухи, то ось про це і потрібно сказати, а не про те, що вам нібито не сподобалося, яка на ній сьогодні була сукня або про те, що ваш чоловік розмовами з нею подовгу займає телефон, а ви чекаєте термінового дзвінка з Бразилії.

Не дивно, якщо чоловік вирішить: вона до мене прискіпується і каже всякі дурниці. Адже він не здатний читати ваші думки! Краще сказати прямо: я сумую за тобою, побудь зі мною, поговори зі мною, будь ласка. Дружина має право на увагу чоловіка, і чоловік - на увагу дружини; в цьому немає нічого поганого, і немає чого соромитися цієї природної потреби.

Потрібно вчитися точно передавати свої почуття не тільки через зміст промови, а й через інтонацію - це вкрай важливо. Порочне коло образ і взаємних претензій можна розірвати, тільки потрібно докласти зусиль і проявити довіру.

- Єдиний фатальний наслідок - це смерть родини, її руйнування. Але буває так, що до розлучення справа не дійшла, і зовні все більш-менш - а любов померла, і не залишилося нічого спільного.

Потрібно завжди пам'ятати, що засудження призводить до розпачу, до відчуття, що нічого не можна змінити: адже справа-то - не в мені, а іншого як зміниш? Звідси - небажання працювати над собою.

Коли людина вважає, що головна біда сім'ї - «мій жахливий чоловік» (або дружина), то сам він часом розпускається страшно - і в поведінці, і в словах, і в зовнішньому вигляді. І навіть не помічає цього, бо для нього винен інший.

Тут ми повинні повернутися до святоотецької формули - яким ти бачиш іншого, такий ти сам. Ти дивишся на іншу людину і прекрасно бачиш всі його недоліки? Знай, що саме вони ж є і в тобі, тільки твоя пильність не в ту сторону спрямована (тільки не можна цю формулу застосовувати як зброю у суперечці - це заборонений прийом!).

Не треба думати, що це зовсім неможливо. Приклади такої любові відомі. Перечитаємо хоча б житіє мучеників Адріана і Наталії: ось Наталія дуже любила свого чоловіка (а не засуджувала: мовляв, такий-сякий язичник!) - І привела його до віри, і наставляла його, і на подвиг мучеництва зміцнила! Богу все можливо. А Бог наш є любов.

- Де проходить межа між засудженням і справедливим докором? Чи може чоловік вказати дружині на те, що вона щось не так робить, і навпаки? У якому випадку це буде осуд, а в якому виховання?

- Про докори ми вже говорили. Справедливий чи ні - це докір. Перша реакція на нього - бажання захиститися. А найкращий захист - це напад. Звідси частий підсумок - скандал і сварка.

Виховання - це ж не разова, притому каральна акція. Виховання має починатися, коли між подружжям все добре. І про це «добре!» потрібно говорити, не шкодуючи ласкавих і ніжних слів.

І якщо щось трохи розладнається (не треба говорити тоді: «Все пропало! Все пропало!» - трохи розладналося), можна буде спертися на цей досвід і зрозуміти: що саме стало не так, що трапилося? І головне: що нам разом зробити, щоб виправити становище.

Найчастіше, якщо один з подружжя допустив помилку, то інший упустив щось важливе у відносинах. Якщо усвідомлюєш це, тоді - з Богом: можна і потрібно своє незадоволення озвучити (з урахуванням фактору часу та обставин - про це вже було сказано).

При цьому в результаті розмови може з'ясуватися, що ніхто і не помилився, все було правильно. І якщо ти накинувся на людину поспішно і даремно - потім будеш відчувати себе винним, і ця вина може ще довго шкодити вашим відносинам.

Втім, смирення і тут ніхто не відміняв. Воно повинно виявлятися і в умінні визнати свою помилку, і в тому, щоб терпляче знести несправедливе звинувачення, не «відповідаючи на докучання докучанням», за словом апостола.

Це було те, що в рівній мірі стосується обох з подружжя. Але є і певна асиметричність у відносинах, пов'язана з відмінностями чоловічої та жіночої природи.

Чоловік швидше має повноваження виховувати дружину, ніж дружина - чоловіка. Це багаторазово підкреслено в Священному Писанні, причому не тільки в «суворому» Старому Завіті, а і в Новому: чоловік створений бути главою сім'ї. І навіть коли голова болить, вона від цього ногою чи іншим чим не стає. З двох найважливіших якостей - адекватності і смиренності - для чоловіка на першому місці саме адекватність.

Жінка має трішки більше, скажімо так, природного права на легку неадекватність, але вже зате смиренність повинна проявляти повною мірою. Тому навіть якщо чоловік виявився до дружини несправедливий (це його гріх - йому перед Богом і відповідь давати), для неї розумніше не поспішати із зустрічними викриваннями і докорами.

Якщо дружина не дає чоловікові відчути власну вагу в родині, то в результаті нічого доброго не вийде: дружина з часом остервеніє, а чоловік розм'якшиться до стану вершкового масла або віддасть перевагу самостверджуватися десь за порогом рідної хати.

Але і чоловік, якщо зовсім не щадить ближню свою, не проявляє до неї ласки і розуміння, а тільки сварить - вже карає самого себе і грішить перед Богом.

А з приводу специфіки жіночої «любові поговорити» я недавно почув анекдотичне спостереження. Спілкування чоловіка з дружиною може обмежуватися двома фразами: «Дай пожерти!» і «Дай пожерти спокійно!». Дуже смішне і, на жаль, досить точне спостереження.

Жіноча багатослівність може часом представляти серйозну загрозу сімейному світу. Коли чоловік приходить додому і сідає - він є беззахисний (хочеться сказати: «як дитина!"). У нього відкриті всі канали сприйняття, йому можна залізти прямо в душу! Тут-то, за класичним сценарієм, дружина і встане перед ним (яка вигідна дислокація!), і почне розповідати... А потім дивується: я ж йому нічого такого навіть не сказала!

Згадаймо казку (те, що там фігурує Баба-яга, до справи не відноситься): ти мене спершу нагодуй, напої, баньку витопити, спати уклади - а потім і питай. Спершу турбота - а потім робота. Уважно слухати - це справжня робота і є.

З іншого боку, зрозуміло, чому жінка робить таку тактичну помилку: поки чоловік їсть, він начебто нічим не зайнятий, а потім - піди лови його: «Не зараз, я зайнятий!» - Ось і вся розмова. Але з таким недоліком чоловіка не битися до першої крові треба, а справлятися з усім можливим мистецтвом - як Василиса Прекрасна з тієї ж казки.

Де казка - там і діти. Не забудемо про те, що наша манера говорити один з одним стає з часом їх манерою. Ми часто буваємо неприємно здивовані, як діти перебивають нас, дорослих, як вони нетерплячі, грубі, примхливі - ні про що не можуть сказати до ладу і спокійним тоном. А може бути, краще здивуватися на самих себе, розчувши інтонації власної мови? З кого ж ще брати приклад дітям, що не з тата і мами?

Є, звичайно, ще один вчитель - дуже злий і дуже сильний: мова реклами. Сказати швидко і нехай навіть нахабно, але щоб той, хто чує, негайно виконав те, чого від нього хочуть. Цьому згубному впливу піддаються не лише діти, а й дорослі. Однак дорослим є на що спертися, щоб протистояти такій поганій культури мовлення. От би, окрім розмов, ще й гарні книги разом вголос читати - один з одним, а не тільки з дітьми!

- Для чоловіка і жінки, які з'єдналися у шлюбі, живуть під одним дахом, бути завжди разом - велике випробування, як би вони не любили один одного. Подружжя часто і не можуть один без іншого, і один від одного втомлюються.

Чоловік - мовчун. Але може бути, він не завжди був таким, а чомусь віддав перевагу мовчати з часом? Можливо, він вже знає: що б я не сказав, дружина все одно наполягатиме на своїй правоті. Погоджуватися в усьому з її думками - значить втратити себе. Сперечатися - значить втратити її. Краще вже мовчати.

Звичайно, це тільки одна з можливих причин проблеми, ситуації бувають різні. Справа може бути і в різних хворобах, про які сама людина не знає, а вони її пригнічують; і в гріховних звичках (наприклад, до алкоголю).

Але одна людина не може змінити іншу, зате може змінитися сама. Раз чоловік і дружина - одна плоть, то, змінивши на краще себе, ви допоможете і своїй половинці.

З друзями поговорити відверто можна, чому ні: не можна ж всі свої тяжкі думи вічно носити в собі! Але важливо, щоб це були дійсно справжні друзі. Пам'ятайте: будь-яке ваше слово про глибоке особисте може потім обернутися проти вас.

Особливо часто таке трапляється чомусь саме в колі жінок - така вже неміч їх природи. Недарма існує маса анекдотів про цю горезвісну «жіночу дружбу».

Поплакатися можна, іноді навіть дуже потрібно. Але не можна «здавати з потрохами» свого коханого, інакше після самі можете гірко пошкодувати про свою хвилинну слабкість. Якісь особливо тонкі моменти сімейних відносин краще обговорити з досвідченим духівником.

- З'ясовувати стосунки один з одним необхідно, навіть якщо простіше образитися і замкнутися в собі. Ображатися і замовчувати образи не варто: це вельми сумнівний кредит, який рано чи пізно закінчиться.

З іншого боку, всім нам відоме мудре прислів'я «Ранок вечора мудріший». З'ясовувати стосунки можна тільки тоді, коли гнів, образа, роздратування не змушують тремтіти твій голос, коли ти можеш з ходу чітко описати свої почуття. Необхідно трохи охолонути і поглянути на свою образу або на свій гнів збоку. Рубати з плеча, з ходу починати розбирання - особливо на ніч дивлячись, особливо в суботу, напередодні святкової літургії - ні до чого доброго не приведе.

Корисно почекати - і запитати у Бога: сказати мені чи краще промовчати? Якщо сказати, то як саме це зробити, якими словами? А якщо промовчати - тоді вже треба мовчати не з каменем на серці, а з щирим смиренням. Хоча - для правильної розмови смирення то буде потрібно не менше.

Дуже хорошу пораду дають психологи. Це можна назвати «відкладена розмова». Ось, ви відчуваєте, що в якийсь момент розмова змінює тон: почали начебто «за здравіє», а кінчити ризикуємо «за упокій». Тоді ви говорите: «Любий (люба), я не готовий (не готова) продовжувати розмову в такому тоні. Давай повернемося до нього через 10-15 хвилин». І розходьтесь (наприклад, в різні кімнати), займаєтеся якимись своїми справами. Той, хто відклав розмову, в призначений час повинен сам запропонувати її продовжити. Про це правило «відкладеної розмови» подружжю можна домовитися заздалегідь.

З'ясовуючи стосунки, потрібно завжди пам'ятати, що ви йдете по мінному полю. Тут найважливіше вміти уважно вислухати співрозмовника і зрозуміти його справжню потребу. А коли вже зібрався говорити про свої почуття - потрібно дуже тверезо зважувати кожне слово, щоб не образити свою найріднішу людину вільним або мимовільним докором.

З тобою воює не твій співрозмовник, а ворог всякої любові, диявол. І він - проти вас обох. Не можна забувати: ми з'ясовуємо стосунки не для того, щоб остаточно посваритися, а щоб навчитися краще розуміти один одного. Хоч зараз нам обом важко, ми любимо один одного і хочемо все своє життя прожити разом…