Наведу ще історію. У двомісній лікарняній палаті лежали двоє безнадійно хворих: на однакових ліжках, в рівних умовах. Різниця лише в тому, що один міг дивитися у вікно, а другий - ні, зате поруч у нього знаходилася кнопка виклику медсестри. Йшов час, змінювалися пори року... Той, що лежав біля вікна, розповідав сусідові про все, що бачив: дощ, сніг, сонце, дерева, то укритих пухнастим блискучим мереживом, то затягнутих легким весняним серпанком, то прибраних зеленню або прощальним жовтим вбранням...

Одного разу хворому біля вікна вночі стало погано. Він просив повідомити медсестрі, але запеклий сусід не натиснув кнопку. І нещасний помер. Наступного дня в палату привезли іншого пацієнта. Старожил скористався нагодою і попросив перекласти його до вікна. Тепер він, нарешті, побачив, що... вікно виходить на глуху сіру стіну, яка все загороджує. Він замовк, а потім сказав новому сусідові: «Якщо мені вночі стане погано, не викликай медсестру».

До чого доводить заздрість! Механізм її появи в душі простий: дивлячись на процвітаючу людину, заздрісник спочатку бажає того ж і собі. А коли розуміє, що заповітна мрія недосяжна, хоче забрати блага в іншого і зрівнятися з ним. На думку апостола Павла, гордість породжує пристрасть до суперечки й змагання, від яких з’являється заздрість, сварка, лукаві підозри (1 Тим. 6.4 ).

Який колір у заздрості? Вважається, що «біла» заздрість стимулює думку, не дає самовдоволеному серцю пересититися і спонукає працювати над собою: докладати додаткових зусиль, надолужувати згаяне, перемагати, ставити рекорди. Однак не слід плутати заздрість з ревнивим прагненням досягти успіху в якійсь справі.
«Заздрість одноколірна, - переконана православна письменниця Наталія Сухініна. - Але лукава душа, криючись і виправдовуючись, кидається реабілітувати себе і шиє по чорній заздрості білими нитками». Заздрість схожа на магію: як магію «не розфарбовуй», вона всеодно залишається спілкуванням з занепалими духами. Так і заздрість завжди лізе в чужу кишеню з перевіркою, а іноді з бажанням привласнити чуже. Переваги інших, будь то гарна іграшка, дресирований собака, хороше дозвілля або престижна посада, здаються значними і привабливими. Людина намагається приховати грубу чорну заздрість під білою, «обґрунтованою» заздрістю, яка легко маскується під правдолюбством або праведним гнівом на можновладців, багатіїв, щасливих ділків, інтриганів, підлабузників... Пристрасть також ховається під виглядом критиканства, боротьби з привілеями, викриттям підлості, радіння за моральність, законність і порядок. Лукаве самовиправдання заздрісника спирається на недооцінку власних досягнень і ілюзію того, що чужі блага йому дійсно вкрай необхідні. Самообман заходить часом так далеко, що людина вірить у своє жалюгідне становище. Розплата за це велика: неспокійне життя, невміння цінувати людей, невдячність...

Як лікується заздрість? Господь повелів нам бути мудрими і обережними, щоб демони не втрутились в серця і не роздули з іскри пожежі. Головне - не дати затягнути себе у вир лукавих почуттів і думок, розпізнати і погасити перший гріховний помисел гарячою молитвою і покаянням. Ключ до подолання заздрості - духовна тверезість, реалізм і об'єктивність. А ми частіше звинувачуємо зовнішні обставини, ніж себе. Якщо заздрість вже гніздиться всередині, чесно запитаємо себе: чому заздримо? Чи так вже нас обділили? Напевно, і нам є, за що дякувати Господу і людям. Покаяння, молитва подяки і щире усвідомлення своєї немочі перед Богом - меч, який відтинає недугу заздрості. Чудові ліки - робити добро і співпереживати тому, до кого плекаємо недобрі почуття і наміри.
Заздрісних людей виводить з рівноваги те, що лежить поза області їх впливу. Тому важливо ставити перед собою реальні творчі цілі і не зациклюватися на чужому майні, здібностях, чеснотах і досягненнях. Займаючись улюбленою справою, легше уникнути жахливого почуття неповноцінності і обділеності.

Вірний засіб проти заздрості - смиренність. Святитель Тихон Задонський посилається на блаженного Августина Іппонского: «Зависть есть дочь гордости: умертви мать, и дочь ее погибнет». Крім того, потрібно вчитися любити ближнього, бо любов не заздрить (1 Кор. 13, 4). Так всяке внутрішнє зло зцілюється, і клин клином вибивається. «Якщо, земне знехтувавши, будеш шукати небесного, - продовжує святитель Тихон, - то ні честі, ні славі, ні похвалам, ні багатству, ні шляхетності ти не будеш заздрити, бо незрівнянно кращого бажаєш...».

А якщо заздрять нам? Безсумнівно, так допущено Богом. Згадаймо старозавітну історію праведного Йосифа. Брати по заздрості продали його до Єгипту. Але Господь урятував Свого обранця від рабства, наклепу та інших скорбот, дарував мудрість і благовоління фараона, який поставив його начальником над усією країною.

Завдяки цьому весь дім Йосипа врятувався від голоду і вижив. Ось чому праведний Йосип нікого не засуджував, не мстив і навіть втішав братів: «Тепер не сумуйте, і не шкодуйте про те, що ви продали мене сюди, бо то Бог послав мене перед вами для збереження вашого життя... щоб залишити вас на землі... Отже, не ви послали мене сюди, але Бог» (Бут. 45, 58).

Немає лиха без добра. Але це бачиться часом через роки, на далекій відстані. Тоді ми пізнаємо благий Промисел Божий, і на нас збуваються пророчі слова псалмоспівця Давида: «Господа здай дорогу свою, і завжди надійся на Нього, і Він зробить, і виведе, як світло, правду твою і справедливість твою, як полудень. Підкорися Господу і надійся на Нього» (Пс. 36, 59).

Зрозуміло, з потенційними заздрісниками потрібно поводитися обережно і розсудливо, щоб не дати приводу тому,хто шукає причини (2 Кор. 11​, 12). Ось деякі психологічні прийоми самозахисту: не величайтесь своїми досягненнями, успіхами; не любите, коли вас хвалять, не опускайтеся до з'ясування відносин; враховуйте принцип - щире прохання про пораду чи допомогу в чималому ступені обеззброює заздрісника. І пам'ятайте, що заздрісник - це нещасна людина з нездоровим почуттям власної гідності, збурена нав'язливими сумнівами і бісівськими помислами. Будучи духовно хворим, він гідний жалю і молитви, а не докорів і відплати.