І навіть якщо ти прол"єш за нього кров, він дасть інше тлумачення твоєї любові. Якщо ти скажеш йому щось добре, він вважатиме що ти втручаєшся в його життя. Якщо скажеш йому сідай тут - він буде вважати що ти його зневажаєш. Грішна людина живе в оковах свого гріха і в страшній темниці своєї самотності.
Коли людина, опиняючись в подібних ситуаціях багато разів, приходить до висновку, що ближні її не люблять, не шкодують, не допомагають їй, що вони в чомусь винні, то цілком зрозуміло, що вона згрішила. Той, хто звільнився від гріха, набуває почуття, що всі його люблять, жаліють, всіх він відчуває як рідних, йому хочеться всіх обійняти, бо всі проявляють милість до нього. Отже, чим більше людина звільняєся від гріха, тим більше приходитьв єдність з ближніми. І навпаки, чим більше грішить, тим більше від усіх віддаляється.
Ніхто не може бути з Богом, якщо не упокорюється, якщо не нехтується, якщо не програє в чому-небудь, якщо не терпить збитку щодня. Щодня терпіти збитки, позбавлення і безчестя від інших - це наше смирення, яке нас робить великими перед Богом і благословенними у Бога.
Людина повинна пройнятись смиренністю сповна. Проте коли вона нічого не приймає від ближнього, коли береже свою гідність, дивиться за тим, щоб її поважали, любили, щоб вона була бажаною, щоб її розуміли, схвалювали, визнавали, - тоді з нею немає Бога.
Всяка людина своєю поведінкою висловлює надлишок свого серця, не може вона дати щось інше, не буде вона давати те, що хочеш ти. Людина веде себе так, як поводилися її тато, мама, у відповідності зі своїми спадковими якостями, з життям, яким людина досі жила.
Всі ми, люди, дуже легко ламаємося, готові впасти, надірватися. У нас немає стійкого самовладання. У нас є нерви, серця, і ми змінюємося щогодини. Ідеш ти, наприклад, з ким-небудь погуляти, щоб отримати задоволення, а він по дорозі згадує щось, змінюється і робиться похмурим. Ти говориш йому одну фразу, а він її неправильно розуміє і з того дня уникає з тобою зустрічатися. Такі всі люди. Наші нерви не витримують, серця у нас дуже чутливі, і нам потрібно з'єднатися з Богом, щоб знайти силу.
Молитва приносить радість, бо це є спілкування з Богом. Не будемо збирати в собі гіркоту образи на ближнього, не будемо втручатися в чужі справи . Ніщо не повинно нас відволікати в нашому житті. І не будемо боятися. Не будемо турбуватися. Не будемо страждати. Навіть коли з вами чинять несправедливо, по пристрасті, не турбуйтесь. Наше щастя, удача не пропадає від цього, тому що ми чекаємо її не від людей, але від Бога.
Господь ясно сказав у Євангелії: Царство Небесное силою берется, и употребляющие усилие восхищают Его (Мф. 11, 12). ...Чому ми так боїмося докласти зусилль? Чому ми чинимо опір і вбачаємо в ньому лихо і непереборні труднощі?
Наші власні інтереси, мирське мислення, дитячий непослух, схильність до модних ідеологій, егоїзм та інші недоліки здавлюють нас і перешкоджають сприйняттю від усього серця «тягаря Христового». Крім того, часто ми ведемо дуже поверхневе духовне життя, а євангельський заклик до зусилля тлумачимо легковажно і безвідповідально.
Зазвичай людям не подобається злостраждання. Вони заохочують примхи своєї плоті і таким чином ще більше розпалюють апетит. Спокій, на який у мирських людей є благословний дозвіл, виправдання і підстава, для людини віруючої є межа смерті. Для того щоб зуміти відмовитися від інстинктивного піклування про свою плоть, необхідна справжня любов і Божественний вогонь. Його в нас запалює Сам Христос.Справжнє прагнення до Христа стирає будь-яке інше прагнення.
Ми всі любимо Бога. Але нашими повсякденними справами, що виникають з малодушності, людських слабкостей, недбалості, незнання, пристрастей, свідчимо про своє автономне існуванні по відношенню до Нього. Наша любов витрачається на ідеї, бажання, придбання матеріальних благ, на себе самих. А ми тим часом просто не розуміємо, що так, через самозадоволення, de facto рветься наш зв'язок з Богом, ми втрачаємо Його Божественну любов.
Мерило нашей жизни есть Христос, в меру полного возраста Христова (Еф. 4, 13). Святой Игнатий говорит, что и мы можем исповедовать со дерзновением: «Я желаю постичь лишь одно — Христа». Открыть Его для себя, Его обрести. Да будет Он Господь мой и Бог мой (Ин. 20, 28).
| 
| УПЦ Рівненська Єпархія Свято-Покровська парафія с.Велика Омеляна © 2025 |
